Felicia Simion 24-річна художниця і фотограф. Живе і працює в Бухаресті, Румунія. У 2016 році закінчила Бухарестський національний університет мистецтв, факультет фотографії та відео, а в 2018 році здобула ступінь магістра з етнології, культурної антропології та фольклору в Бухарестському університеті. Її роботи були частиною понад 25 групових і персональних виставок у Європі та США та були опубліковані в друкованих та онлайн-виданнях, таких як The New York Times, Fisheye Magazine, The Pulitzer Center Blog, Der Spiegel, Calvert Journal, Lens Culture, Il Post. У 2016 році я була однією з добірок «30 до 30 жінок-фотографів», кураторів PhotoBoite.
Феліція Сіміон (Felicia Simion) була 13-річним підлітком зі страхами та мріями, якій раптово спала на думку ідея стати фотографом. Захоплювалася музикою та живописом, але фотографія прийшла до неї як відкриття.
«Здається, я стала художницею, тому що в один момент я не могла бачити іншого шляху»
Її інтереси включають дивну фотографію, культурну антропологію та оповідання, а також виховання самовираження через мистецтво. У мистецтві вона — людина, яка ширяє між реальністю та потойбічним.
Протягом багатьох років на роботу Феліції впливали фотографи Magnum з документального боку та сюрреалісти, такі як Рене Магрітт з «потойбічного» боку.
«Мені подобається говорити, що я застрягла на межі між двома сферами – реальністю та вигадкою – не маючи змоги вирішити, де мені залишитися», – каже Феліція.
Вона здобула нагороду Jeune Talent Award і приїхала до Довіля, не знаючи, що зніматиме під час подорожі. До того часу робота Філіція Сіміон досліджувала її найближче оточення. «Я не багато подорожувала. Натомість я зосередилась на тому, що було за рогом: моя сім’я, рідне місто, село та власна країна». «Дитячий майданчик», наприклад, розповідає про молодого двоюрідного брата фотографа, Фелікса, а «Яйця, горщики та апельсини» розповідає про щоденні події в будинку її бабусі. Хоча вони зображують знайомі предмети, зображення наповнюють дивом. «Коли я почала фотографувати, я почала дивитися на людей по-іншому», — каже вона. «Мене це захопило, тому що з камерою все може виглядати цікаво. Це як зміна точки зору».
